Ніколи не відчував плинність часу, тому що усвідомлення подій проходило рівномірно. Утім сьогодні прийшло розуміння, що навколо мене деякі речі змінюються дуже сильно – дізнався, що батьки на Новий рік даруватимуть вино та бокали. Справа в тім, що алкоголь завжди був якщо не сімейним табу, то чимось таким, що ніколи не було в пошані. Тому такий подарунок є дійсно неочікуваним. Окрім цього, за час війни тато встиг зацікавитися виноробством та почати займатися боксом, а мама – поринути в нову для себе роботу та почати розмовляти українською (як мінімум в переписці). Позитивні зміни в житті близьких, з якими давно не бачився – це водночас і цікава, радісна подія, і дещо бентежний факт, адже здається, що ваші життя вже переплітаються менше, ніж колись.

Сьогодні Курахове потрапило під дуже жорсткий обстріл. На щастя, батьки були в безпеці. Вони навіть зараз не готові поїхати до Києва, пожити в мене. Загалом я їх розумію, але, тим не менш, залишатися в місті – це дуже серйозно ризикувати кожного дня.

Розмовляв з Марком, одним із моїх американських колег. Говорили про роботу та кар’єру. Здається, він дав слушну пораду щодо процесу моїх перемовин з підвищення зарплати. Головна ідея в тому, щоб якомога спритніше уникати ситуації, коли керівник все зводить до наступного: зараз підвищити не можна, але ти зробиш (або робитимеш) “А” – і тоді отримаєш “Б”. Це все тому, що ціль “А”, скоріш за все, виявиться рухомою, і буде дуже важко апелювати до того, що, мовляв, ось – ціль досягнута. Тож потрібно завжди йти на розмови про підвищення зарплати із (бажано задокументованим) доказом, що ти вже робиш “А”. Подивимося, чи стане ця Маркова порада в нагоді, та чи зможу я нею скористатися.

Надихнувся книжкою “Щоденник книгаря” та вирішив зробити запис в свій щоденник. Книжка, до речі, виявилася нецікавою, і я її не дочитав. Поки що не дуже розумію, навіщо мені щоденник, і чи буду я його коли-небудь продовжувати, але навіть якщо це все хоча б на один раз, мені цього цілком достатньо, адже сама дія друкування літер приносить задоволення.

Працювали з коворкінгу, де знову було приємно знаходитися та не боятися, що світло та інтернет в якийсь момент зникнуть. Хоча вони такі зникли – при цьому в дуже не зручний час, коли треба було виступати на робочому дзвінку, – але коворкінг переключили на резервне живлення дуже швидко, протягом 10 хвилин.

Сьогодні з’їв дуже смачний, хоч солодкий і шкідливий сінабон.

Ввечорі додивилися п’яту частину Гаррі Поттера. Гаррі сказав, що на відміну від Воландеморта, у нього та його друзів є за що битися.

Переживаю за батьків – в них нема електроенергії та опалення. І якщо електрику можна отримати на роботі (в обох там є генератори), то я не розумію, як їм бути з опаленням в такі холодні дні. Сподіваюсь, зима цьогоріч не буде дуже морозною.

Замовив батькам пауербанк в якості подарунка на Новий рік. Треба також пошукати їм якийсь смачний чорний чай та ікру лосося.

It’s interesting to observe how the war has been destroying the credibility of many international institutions and people during this year. The UN, the Red Cross, Amnesty International, the Pope, the Nobel Peace Prize, Elon Musk, etc.

All of them and many other have been seen as thought leaders, the ones who value their reputation and what they do. For some reason, the Russian-Ukrainian war highlighted how much we tend to overestimate the role of personality and glorify certain groups that should be actually put to shame.

Zooming out a little, there’s a wider realization that the older I become the less smart, educated or wise the world turns out to be. It seems to be everything around that we call life was made up and influenced by people that were not that smarter than us. A lot of Ukrainians might have discovered just about the very same fact.

I find it extremely hard to be genuinely happy for others, to watch other people succeed. Even though most of the time I am actually not feeling good seeing somebody succeed, I acknowledge it’s rude to behave like I’m not happy about it, therefore I am doing my best to at least look like I’m happy when a person — especially a friend — is achieving something valuable. But internally I understand it’s not an honest reaction. And that bothers me because it often happens in situations when, interestingly enough, there’s nothing to be jealous about.

Here’s what they say in The Daily Stoic book:

Watching other people succeed is one of the toughest things to do — especially if we are not doing well ourselves. In our hunter-gatherer minds, we suspect that life is a zero-sum game — that for someone to have more means that we might end up with less.

What I have to teach myself is to actively cheer for other people — even in cases where that might come at my own expense — and to put aside jealousy and possessiveness. It’s in our nature to show our friends affection and to celebrate their advancement.

There are times when we are getting annoyed by someone’s weaknesses. A friend can be unable to quit unhealthy relationship, which is driving you crazy. Relatives can be toxic enough to make you cry. A girlfriend can lack energy and resilience to work under pressure and uncertainty. A classmate’s mind can be taken over by propaganda.

These things might make us feel angry and powerless. When feeling that way, it’s super hard not to blame these people and not to start offering unsolicited advice. The problem here is that 99% chance it will not work. On the contrary, this stuff would only drain our energy and make it worse for everybody.

I believe the root of the problem here is actually in ourselves struggling to accept our own weaknesses in the first place. If unable to accept and appreciate ourselves to the full extent, we do the same to the others. If we’re intolerant to our own vulnerabilities, we’re treating everyone else alike.

The solution is nothing but to first embrace all that we are. By embracing our own weaknesses we will learn how to fully accept others – and help them instead of expressing our anger and irritation.

Stop using your phone for entertainment and see what happens.

Five ways in which social media and tech are harming our attention

The researchers gathered 154 volunteers with a mean age of 29.6 years old. They randomly divided them into an intervention group, which was asked to stop using social media for one week (with a focus, in particular, on Facebook, Twitter, Instagram, and TikTok), and a control group which was given no instructions.

At the end of this week, the researchers found “significant between-group differences” in well-being, depression, and anxiety, with the intervention group performing much better on all three metrics.

Why Digital Minimalism

The researchers further found that they could obtain smaller, but still significant improvements in depression and anxiety by having users simply reduce the time they spend on Twitter and TikTok. The biggest effects, however, came from full abstention.

Just after the war started, I decided to order a Starlink kit. I had no idea whether Starlink is actually shipping their kits to Ukraine for the residential use. At that time I was only aware of the shipments happening for military purposes. Nevertheless, I decided to go for it and eventually placed my order on March 12, 2022.

Long story short, I received the kit in May. Below I wanted to outline the timeline and the process behind for those who are interested.

March 12

March 16

You placed a deposit of $99 for a Starlink kit. The remainder of the kit cost is $500 including taxes. Please respond to this ticket with “#orderPaid” if you would like to complete your order for Starlink and pay in full.
If you are unable to afford the remaining kit cost of $500 right now, respond with “#orderDiscount” and we will waive the remaining cost. At this time we do not offer partial refunds or payment plans.
You can also choose to cancel your order for a full refund of your deposit on your account page.

So I asked to waive the remaining cost. I’ve paid $99 so far.

March 18

April 20

April 30

I changed the delivery address to the nearest Nova Poshta depot.

May 11

Got a delivery by Nova Poshta.

The end.

I feel like I’ve been struggling with reading fiction books lately. Over the past year or so my preferences in literature have gradually shifted to self-development, biography, business and other genres.

And it seemed to be that whenever I tried reading fiction, I was imminently failing for some reason. In some cases, I thought the book was really not interesting. In other occasions, I was coming to a conclusion that it’s just not the right time, and I was not in the right mood for that.

Now I assume it was not only that.

Recently I visited one of the book stores here in Lviv, and ended up buying a beatiful edition of The Colour of Magic by Terry Pratchett, in Ukrainian. I really loved the design of the series so I got super excited to read it and enjoy the process just through holding the book in my hands.

Unfortunately, the design didn’t help much. When I started reading it I couldn’t really enjoy it or have a good time. It was hard for me to follow the plot as I was struggling to dive deep into the context. I couldn’t keep my focus long enough blaiming the genre of fantasy for its “fantasiness”. In short, nothing was making sense to me. At one point I even almost gave up trying to keep up. Just as it happened lots of times before.

But today I nevertheless gave it one more try and put extra effort to concentrate for longer periods of time. Luckily, it finally paid off. I found the flow, I got indeed carried away into the fictional world. It felt good, you know. It felt so good I started thinking that maybe because we are sometimes lacking this small extra effort into focusing and concentrating, we end up not being able to enjoy fiction books. What if fiction literature may just be a bit more demanding in this sense? Unlike non-fiction, you can’t skim the fiction text, looking through it quickly and easily. On the contrary, you must stay there for longer time, reading and digesting, taking deep dives into a made-up world of an author.